/Files/images/Герб.png Держа́вний Герб Украї́ни—герб державиУкраїна, один із чотирьох її офіційних символів поряд зпрапором,гі́мноміКонституцією.19 лютого1992року затверджено Малий Державний герб України.Конституцієютакож передбачений і Великий Державний герб, однак досі його не прийнято.

Центральною геральдичною фігурою герба є Тризуб Володимира І Святого,великого князя київського, володаря Русі. Окрім цього, згідно з Конституцією України, елементом Великого герба мусить бути гербВійська Запорозького.

19 лютого1992року Верховна Рада України затвердила своєю постановою Державний герб незалежної України. Ним став золотий Тризубна синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань20 століття. Проект герба, затверджений Верховною Радою, був розроблений групою українських геральдистів —Андрієм Гречилом,Олексієм Коханом та Іваном Турецьким. Постанова визначала Тризуб малим гербом України, вважаючи його головним елементомвеликого герба. Зображення герба мусило розміщуватися на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. Документ також мав додаток, в якому містилися кольорове, чорно-біле та схематичне зображення герба із вказаними пропорціями щита і тризуба.

28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, яка у Статті 20 проголошувала Тризуб головним елементом великого Державного герба України. Тризуб визначався як знак княжої держави Володимира Великогоі малий Державний герб України. Згідно з Конституцією великий Державний герб мусив встановлюватися в майбутньому, окремим законом Верховної Ради України, з урахуванням малого герба та герба Війська Запорізького.

Держа́вний пра́пор Украї́ни—стягіз двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербахруських земель, князів, шляхтиі міст середньовіччя і раннього нового часу. У18 столітті козацькі прапори Війська Запорозькогочасто вироблялися з синього полотнища із лицарему золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою.1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. В1917–1921роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республікий Української Держави. Впродовж20 століттіжовто-блакитний прапор слугував символом українського національного опору протикомуністично-радянськоїокупації. 1991року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України.18 вересня 1991року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни. 23 серпняв Україні щорічно відзначають День державного прапора.

Порядок смуг.За поширеними легендами, прапором УНР ніби був жовто-блакитний стяг (жовта смуга зверху). Однак насправді протягом1917року в Україні порядок кольорів на прапорі не був остаточно усталений і використовували обидва варіанти— і з верхньою блакитною смугою, і з жовтою. Однак в кінці 1917 та на початку 1918 року було затверджено низку морських і службових прапорів, на яких верхня смуга була блакитною.

За часівгетьманатуПавла Скоропадського1918 року порядок кольорів не зазнав змін.Іноді помилково Скоропадському приписується «перевертання кольорів».Аналогічний порядок прийняла йЗУНР, проголошена в листопаді 1918 року, але верхня смуга визначалася як «синя», а не «блакитна».

Після повалення Гетьманату в грудні 1918 уряд УНР залишив прапор без змін, таким чином остаточно закріпивши теперішній порядок смуг. У 1920 верхню смугу, з огляду на низьку світлостійкість блакитного кольору, також почали вживати синьою. Після поразки українських держав виникли непорозуміння між прихильниками синьо-жовтого і жовто-синього порядку поєднання кольорів, які закінчилися постановою Української Національної Ради від 27 червня 1949 року, яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо-жовтий.

Карпатська Україна в березні 1939 року прийняла такий же порядок смуг — синя над жовтою.Той самий порядок смуг був і на прапорі, який підняли у Львові 1941 року з ініціативи ОУН(б). Натомість протилежний порядок смуг використовували структури, ініційовані ОУН(м), у тому числі йдивізія «Галичина». а також Українське Визвольне Військо (УВВ).

Зрештою саме синьо-жовтий порядок закріпився як основний і саме його було офіційно прийнято в незалежній Україні 28 січня 1992 року.23 серпня2004рокуПрезидент УкраїниЛеонід Кучмапідписав Указ №987/2004 «Про День Державного Прапора України».

Державний гімн України—один з головних державних символів України поряд з прапором і гербом.Державним гі́мном є перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерлаУкраїни і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно його «Музичну редакцію» ухвалила Верховна рада України 15 січня 1992 року; слова гімну затверджено «законом про Гімн України» 6 березня 2003 року

Історія
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, українського етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»).Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном[3]. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов'яни», що була гімном Югославії у 1944–2003 роках. Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886–1944 роках.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — у 1865, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.
У 1917–1920 рр. «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
1939-го року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
Радянська доба
Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, вірш «Ще не вмерла Україна» відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст, у якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 рр. Композитор Антон Лебединець створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи й не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР, а не Української РСР.
У
Кiлькiсть переглядiв: 1369